З позовом до жителя Хмельниччини до суду звернулася фінансова компанія: просила стягнути з нього на свою користь 65 600 гривень заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Компанія пояснила, що 10 серпня 2021 року ТОВ і відповідач уклали в електронній формі договір про надання споживчого кредиту. За його умовами, чоловік отримав 20 000 гривень кредиту строком на 30 днів під 1,90 % в день. Свої зобов’язання він не виконав, тому виникла заборгованість у розмірі 65 600 гривень, з яких 20 000 гривень – неповернутий кредит та 45 600 гривень – нараховані проценти.

На підставі договору факторингу ТОВ відступило фінансовій компанії (позивачеві) за плату право вимоги до позичальника за кредитним договором.

Позичальник подав зустрічний позов до фінансової компанії з проханням визнати кредитний договір недійсним. Указав, що хворіє на психічне захворювання та є особою з інвалідністю. На час укладення кредитного договору не розумів значення своїх дій, а тому відповідно до статей 203, 215, 225 Цивільного кодексу України оспорюваний правочин – недійсний.

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у первісному позові фінансової компанії відмовив, а зустрічний – задовольнив: визнав недійсним кредитний договір, укладений між ТОВ  та відповідачем. З фінкомпанії на користь опікуна останнього стягнув 30 901 гривню витрат на проведення судово-психіатричної експертизи.

Фінансова компанія оскаржила це рішення й просила апеляційний суд задовольнити первісний позов. Зазначила, що на момент укладення кредитного договору позичальник не був визнаний недієздатним. Оскільки кредитний договір за своїми формою та змістом відповідає вимогам закону, а відповідач не виконав зобов`язання за цим договором, то неповернутий кредит і нараховані проценти підлягають стягненню на користь позивача, як нового кредитора.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду визнала безпідставними, а рішення першої інстанції – таким, що відповідає вимогам закону.

Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними: тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо (постанова Верховного Суду України у справі № 6-1531цс16).

Апеляційний суд зауважив: зібрані докази вказують на те, що на час укладення кредитного договору позичальник за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.

«Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин не відповідає вільному волевиявленню [позичальника] та є недійсним з моменту його вчинення. Оскільки кредитний договір укладений [ним] з дефектом волі, то права та обов`язки за цим договором не виникають», – констатувала колегія суддів.

З постановою апеляційного суду у справі № 676/3470/23 можна ознайомитися у ЄДРСР.