Застосування законодавства у сфері мобілізації, виплати військовослужбовцям, відповідна судова практика, а також взаємодія між адвокатами, судами та військовими структурами. Обговоренню цих питань військового права був присвячений Всеукраїнський форум юристів з військового права, організований Академією ЦПД, участь у якому взяла суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва.

Суддя зосередилася на аналізі застосування ст. 336 КК України («Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період») і ст. 407 Кодексу («Самовільне залишення військової частини або місця служби»).

Щодо ст. 336 КК України спікерка пояснила, що склад злочину, передбаченого цією статтею, може полягати у:

1) відмові від отримання повістки на відправку з вимогою з’явитися до збірного пункту з подальшою неявкою для проходження військової служби;

2) неприбутті для відправки до військової частини, будучи належно повідомленим про призов на військову службу;

3) направленні письмової заяви про відмову від проходження військової служби під час мобілізації.

Найпоширенішими причинами відмови від призову та проходження військової служби є релігійні переконання; постійне проживання громадянина України за межами України; визнання особи обмежено придатною для проходження служби.

Стосовно окреслених питань Світлана Яковлєва навела релевантні приклади з практики Верховного Суду. Зокрема, у постанові ККС ВС від 28 жовтня 2025 року у справі № 608/1846/23 зроблено висновок, що твердження про незаконність висновку ВЛК  не ставить під сумнів законності вручення особі бойової повістки та наявності в його діях складу кримінального правопорушенням, передбаченого ст. 336 КК України, оскільки такий висновок сторона захисту не оскаржила в установленому законом порядку.

Роз'яснення щодо складу злочину за ст. 336 КК України містить постанова ККС ВС від 13 лютого 2025 року у справі № 168/1083/23. У ній вказано, що дії особи матимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період, отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин, не з’явилася в зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП для відправлення до військової частини. Також у цій постанові зазначено, що невстановлення часу вручення такої повістки не впливає на об’єктивну і суб’єктивну сторони вказаного кримінального правопорушення, основними елементами яких є саме факт наявності такої повістки та наслідок у вигляді невиконання зазначених у ній приписів.

Одним із ключових є висновок об'єднаної палати ККС ВС про те, що законодавство України не передбачає виключення з обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях (постанова ОП ККС ВС від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24). Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності в разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України. Водночас призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

Говорячи про кваліфікацію дій особи як самовільне залишення військової частини або місця служби, Світлана Яковлєва акцентувала, що при цьому підлягають встановленню: форма вчинення кримінального правопорушення (самовільне залишення військової частини або місця служби / нез’явлення вчасно на службу без поважних причин) і поважні причини своєчасного нез’явлення на військову службу. При цьому, як зауважила суддя, у ч. 5 ст. 407 КК України ознака «без поважних причин» закріплена лише стосовно одного прояву об’єктивної сторони кримінального правопорушення, що розглядається, а саме нез’явлення вчасно на службу, тоді як для самовільного залишення військової частини або місця служби ця ознака не передбачена.

Також підлягають встановленню суб’єкт кримінального правопорушення, форма вини (умисел), мета вчинення кримінального правопорушення (тимчасово ухилитися від обов’язків військової служби). Натомість мотив вчинення кримінального правопорушення не є обов’язковою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Але на практиці суди зазначають різні мотиви самовільного залишення військової частини або місця служби та нез’явлення вчасно на службу без поважних причин (особисті мотиви; небажання переносити труднощі військової служби або виконувати обов’язки військової служби; особиста недисциплінованість і несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов’язків).

Також суддя розповіла про умови застосування ч. 5 ст. 401 КК України, яка передбачає, що особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України. Ця норма може бути застосована за таких умов:

• добровільне звернення особи із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби;
• наявність письмової згоди командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби.

Крім того, при призначенні покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, є неможливим звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 Кодексу. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України) у таких справах можливе лише в разі, якщо обвинувачений на момент розгляду справи у суді чи після постановлення обвинувального вироку мобілізувався та проходив військову службу.

Верховний Суд